Чому вища освіта в Україні не гарантує високий рівень життя, але більшість все одно хоче отримати її. Чотири парадокси бідності українців.
З початку березня, після послаблення карантинних обмежень, команда Торгово-промислової палати України провела понад 250 зустрічей з українськими бізнесменами, членами уряду, парламентарями, іноземними партнерами. У центрі уваги – головне питання: як збільшити обсяги експорту.
Багато хто з власників бізнесу розповідав, що експортні можливості їхніх виробництв суттєво обмежує нестача професіоналів: вже і трудові мігранти після хвилі локдаунів з Європи повернулись, але фахівців все одно важко знайти.
Дефіцит спеціалістів щороку загострюється, незважаючи на зусилля, витрачені на адаптацію системи освіти до потреб реального сектору.
Як і раніше, молодь отримує спеціальність, не затребувану ринком, і їде на заробітки до інших країн через відсутність пропозицій в Україні. Натомість прогноз на 2030 рік вказує, що ринку потрібно буде на 2,2 млн фахівців більше.
Але якщо розглядати дефіцит фахівців на ринку праці не як наслідок дисбалансу у системі освіти, а як наслідок більш складних процесів у суспільстві, то можна помітити доволі небезпечні тенденції.
Проаналізувавши результати соціологічних досліджень за три останні роки, ми знайшли дуже несподівані, навіть парадоксальні твердження. Багато респондентів виявились дезорієнтованими, для частини з них заняття бандитизмом чи причетність до влади вважаються нормальними шляхами покращення добробуту.
При цьому 45% українців бояться зростання рівня злочинності, а 77% стурбовані рівнем корупції у політиці.
Ми узагальнили дані опитувань у чотири парадокси. Кожен із них має свою ціну для економіки України.
Парадокс №1. Система освіти протягом найближчих 10-15 років все ще готуватиме не затребуваних ринком фахівців
Регулярна публікація рейтингів вищих навчальних закладів і спеціальностей у них зміцнює віру українців у те, що їхні діти житимуть у достатку, якщо здобудуть вищу освіту і стануть "білими комірцями".
Фактично, це багаторічна кампанія на підтримку тези про те, що вища освіта – єдино можлива. У той же час, в Україні немає жодного рейтингу професійно-технічних закладів освіти, а робітничі професії вважаються непрестижними.
За 50 років кількість технікумів та училищ скоротилась вдвічі, а кількість підготованих студентів – у чотири рази. Натомість вишів стало вдвічі більше, а кількість підготованих ними фахівців виросла на 50%.
Україна має величезний освітній рівень, але дуже невисокий ступінь його реалізації. За даними Інституту соціології НАН України, у країні у 2020 році кількість осіб із базовою (бакалавр) та повною вищою освітою становить 37%.
Десять років тому, у 2010 році, таких респондентів було втричі менше – 13,8%, а у 1994 році – 9% (з урахуванням осіб, що мають неповну вищу освіту).
Як наслідок, за отриманою спеціальністю працюють лише 45-50% українців. Щороку прояви цієї тенденції посилюватимуться, і вони все більш наполегливо демонструють, що система освіти в Україні не має зрозумілої мети.
Кількість навчальних закладів та студентів
|
|
технікуми, училища |
інститути, університети, академії |
||
|
кількість закладів |
студентів, тис. |
кількість закладів |
студентів, тис. |
|
|
1970/1971 |
760 |
798 |
138 |
807 |
|
2018/2019 |
370 |
200 |
282 |
1322
|
Дані: "Статистичний щорічник України" (2018), Держстатслужба України
В основі парадоксу – різне розуміння мети отримання освіти чотирма групами стейкхолдерів: держави, батьків/дідусів/бабусь, молоді, роботодавців.
У влади своє розуміння освітньої системи – як самоцілі. Як наслідок, працюють не за спеціальністю 59,6% з тих, хто отримав середню освіту, 47,9% – професійно-технічну, 50,4% – неповну вищу, 40,1% – вищу. Третина опитаних школярів відповіли, що шкільна програма їм не знадобиться у житті.
ДЖЕРЕЛО: ОПИТУВАННЯ ЦЕНТРУ "ACTIVE GROUP", ВЕРЕСЕНЬ 2017
Друга група стейкхолдерів – батьки і бабусі/дідусі дітей до 12-15 років. Більшість із них живуть своїми уявленнями про перспективи своїх дітей/онуків через 10-20 років.
Третя група – молодь 15-30 років, яка орієнтується в тенденціях ринку і може змінюватись і підлаштовуватись.
Четверта група – бізнес, який прогнозує перспективи розвитку на коротку та середню перспективу.
Коли фахівці називають катастрофою "провал" ЗНО-2021 з математики третиною абітурієнтів, певна частина батьків вважає інакше.
Дані про прохідний бал у ВНЗ і результати опитувань показують, що українці краще майбутнє своїх дітей та онуків пов‘язують, передусім, з гуманітарними спеціальностями.
У 2021 році найвищі конкурси на такі спеціальності: міжнародне право, міжнародні відносини, міжнародні економічні відносини, журналістика, політологія, медична психологія, право, соціологія, психологія, менеджер соціокультурної діяльності.
Цей перелік майже не відрізняється від рейтингу 2019 року за винятком однієї спеціальності – у ТОП-2019 входила спеціальність "стоматологія".
Однак жодна з цих спеціальностей не спрямована на створення доданої вартості, всі вони є в певному сенсі такими, що "обслуговують" суспільство.
Суттєво іншим є сприйняття майбутніх перспективних галузей молоддю 15–35 років і бізнесом.
Порівняння пріоритетних галузей 2030 з позиції експертів та молоді в порядку пріоритетності
Проблема посилюється тим, що найчисленніша група стейкхолдерів – батьки (35+) і дідусі/бабусі (їх 26,2 мільйонів, це 64% населення), і вони мають величезний вплив на вибір майбутньої професії дітей і онуків.
Причому більшості з цих батьків, дідусів і бабусь самим складно пристосуватись до існуючих умов і темпу ритму життя (79%) і не вистачає впевненості у своїх силах (70%).
Від 34% до 43% цієї групи респондентів вважають себе втраченим поколінням. 65% не вірять в те, що їхні діти/онуки матимуть гідну роботу в Україні – це диктують три головні страхи українців: страх безробіття (70%), страх зростання цін (65%) і страх невиплати зарплат (58%).
Тому і складається ситуація, коли значна частка школярів, які зараз у 6-11 класах (їм 11-16 років) вчасно не приділили достатньої уваги точним наукам; ті, кому 16 – точні науки вже не розуміють, і їхній вибір вже заздалегідь визначений – це філологи, психологи і т.д.
Через 10-15 років Україна матиме 7,3 мільйонів випускників шкіл, велика частка з яких буде гуманітаріями.
Як наслідок, Україна стрімко втрачає фахівців, спроможних створювати додану вартість у промисловому секторі. За роки незалежності частка зайнятих у промисловості скоротилась вдвічі.
У 1990 році частка зайнятих у промисловості в Україні становила 30,6% – майже стільки, як зараз у Польщі (31,5%). Звичайно, це наслідки складних процесів, які Україна переживала у 1990-х і 2000 роках.
Але коли стане питання відродження зупинених чи створення нових підприємств, проблема нестачі кадрів дасть знати про себе з новою силою.
Наслідком такої ситуації є порівняно невисока продуктивність праці.
Частка зайнятих у промисловості в Україні, % до зайнятих
Частка зайнятих у промисловості, % до зайнятих (у 2019-2021 роках, останні можливі дані)
Продуктивність праці (2019), тис. дол. США на людину на рік
Парадокс 2. Нехай за мене попрацюють
Безумовно, українці – працьовита нація, але водночас це народ, у якого домінують патерналістські настрої. Українці мають величезну схильність до перекладання відповідальності за своє життя на когось іншого, у першу чергу, на державу. 67,8% українців сподіваються, що їхнім життям має зайнятись сильний лідер.
54% респондентів вважають, що різниця в доходах необхідна для стимулювання особистих зусиль. Але при цьому 53% погоджуються, що успіх більше залежить від удачі та зв’язків, аніж від важкої роботи.
У багатьох інших сферах українці також схильні вважати, що їх хтось має підштовхнути. Наприклад, 91% опитаних вважають, що держава не популяризує науку, 80% впевнені у тому, що держава недостатньо робить для розвитку масового спорту.
38% вважають, що виключно держава повинна перейматись їхньою освітою, освітою їхніх дітей – 47%, їхнім працевлаштуванням – 43%, гідними достатками – 46%. 61% опитаних вважають, що українці не зможуть прожити без турботи держави.
Але в Україні парадоксально низький рівень довіри до інститутів влади незалежно від того, хто їх очолює. Однак саме довіра до влади стала ключовим фактором швидкого відродження економіки, основою феномену "економічного дива" у Німеччині, Кореї, Польщі та Японії.
Напевне, це один з "коренів" суттєвих міграційних настроїв українців. 30% українців хотіли б поїхати за кордон жити, 41% – працювати.
Тому на цьому тлі критично важливим, на нашу думку, є гуртування українців навколо людей, які вміють організовувати бізнес. Таких людей в Україні – від 10% до 12%.
Важко повірити, але серед них 70% – люди у віці 40-60 років, які почали працювати 8-10 років тому. Частка молодих підприємців у віці 18–35 років складає 15-16%.
Рівень песимізму щодо перспектив створення власного бізнесу після пандемії коронавірусу суттєво зріс. Якщо у 2018-2019 роках кількість людей, які не хотіли б створити справу становила 40-50%, то у 2021 році – понад 60%.
Найбільший потенціал до створення свого бізнесу мають чоловіки 18-40 років. На жаль, ковідна криза скоротила кількість бажаючих з 28% у 2019 році до 9% у 2021 році.
Численні дослідження доводили, що створення МСБ дозволить прискорити темпи економічного зростання. Саме у цих формах можливе створення нових підприємств у переробній сфері – вони можуть стати драйвером економічного розвитку та експортного потенціалу у найближче десятиліття.
У реаліях України доцільно було б створити програми укрупнення МСБ. Наразі 47% підприємців не мають найманих працівників.
Розвиток МСБ у сферах, менш вразливих до карантинних обмежень і орієнтованих на експорт, підвищив би шанси прискорити зростання продуктивності праці.
Парадокс 3. Українці знають, що іноземні мови потрібні, але не вчать їх
Щороку ТПП проводить кількасот заходів за участю іноземних партнерів. Їх відвідують, у першу чергу, ті, хто володіють хоча б однією іноземною мовою. Знання мов – це ключ до успіху на експортному напрямку.
За даними станом на 2016 рік, дуже добре англійською володіє 1% українців, добре – 10%, 35% оцінили свій рівень англійської як початковий, 54% не знають англійської. З німецькою і французькою ситуація ще гірше. При цьому 85% опитаних називають важливою англійську, 6,5% – китайську.
Однозначно можу сказати, що в Україні катастрофічно не вистачає людей зі знанням китайської – мови найбільшого ринку збуту української продукції.
Парадокс 4. Українці живуть мало і все роблять для того, щоб жити ще менше
Стійкий зв‘язок між станом здоров‘я населення (як наслідок, тривалості життя), продуктивністю праці та станом економіки виявили достатньо давно.
Дослідження швейцарських вчених показало, що у 12 європейських країнах між 1820 та 2010 роками спостерігався очевидний зв‘язок між рівнем розвитку системи охорони здоров‘я, зниженням смертності та зростанням ВВП на душу населення.
У дослідженні Світового банку відзначається, що між 1780 та 1979 роками 30% зростання ВВП Великої Британії було забезпечено покращенням здоров‘я та харчування населення.
Народжені минулого року в Україні діти, вірогідно, проживуть трохи більше 71 року. Очікувана тривалість життя перетнула позначку в 70 років у 2010 році – таким був рівень 1990 року.
Упродовж перших чотирьох років незалежності очікувана тривалість життя скоротилась на 4,5 роки, до рівня 1990 року показник повернувся лише через 16 років – у 2010.
В Україні у 1990-2003 роках рівень ВВП на душу населення впав на 26% через зниження тривалості життя у цей період на 2,7 роки, відзначається у дослідженні ВОЗ.
При цьому витрати на охорону здоров‘я не є основною причиною покращення стану здоров‘я населення. У багатьох країнах європейського регіону підвищення достатку, пов‘язане зі зростанням тривалості життя у 1970-2003 роках, склало 29-38% ВВП – це набагато більше, ніж обсяг витрат на охорону здоров‘я.
Зв‘язок між зростанням тривалості життя та ВВП
ВОЗ відзначає, що стан здоров‘я населення впливає на стан економіки через два фактори. Хворобливість людини призводить до зростання витрат на лікування (20% втрат) і позбавляє економіку працездатних людей (80% втрат) – саме стан ринку праці є визначальним.
Проведені в Україні дослідження показують, що орієнтовні втрати економіки через передчасну смертність оцінюються в 6% ВВП (близько 10 мільярдів доларів на рік), третина з них – від серцево-судинних захворювань.
Скорочення тривалості життя майже в однаковій мірі спричиняє як низька фізична активність, так і неправильне харчування. Значним фактором передчасної смертності стає необережність (ДТП, отруєння, падіння, утоплення).
Результати проведених опитувань показали, що лише 15% українців регулярно займаються спортом – хоча б 3-4 рази на тиждень. Але 53% не планують займатись спортом взагалі.
Ціна неоціненного: скільки коштують думки
Світовий досвід показує, що економічне зростання на 80-90% залежить від темпів приросту продуктивності праці і на 10-20% – від кількості зайнятих.
Дослідження, проведені за підтримки Торгово-промислової палати, вказують, що у найближчі десять років продуктивність праці в Україні може зрости удвічі – з нинішніх 29,3 до 65,7 тисяч доларів США.
Це стане можливим, якщо будуть створені сучасні робочі місця, їх займуть люди із сучасним рівнем кваліфікації. Додатково потрібно буде залучити щонайменше 2,2 мільйонів осіб, ще стільки ж потрібно буде перепрофілювати.
Зараз наявність кадрів стає фактором, який визначає швидкість розвитку економіки. Щоб бути конкурентними на міжнародному ринку, щонайменше 60% з 7 мільйонів майбутніх фахівців, яким сьогодні 6-14 років, повинні відкоригувати напрям підготовки.
А це можливо, якщо зміняться настрої у суспільстві. Зміна намірів хоча б 15 мільйонів батьків, дідусів і бабусь дасть можливість збільшити ВВП на душу населення удвічі.
Разом із тим, потенціал найближчих 10 років – "економія" 1,5% ВВП через зменшення захворюваності на хронічні хвороби та скорочення випадків передчасної смертності.
Прогноз динаміки економічного розвитку України, 2030 рік до 2018 року
Таким чином, сукупний кумулятивний середньо/довгостроковий (від 5 до 10 років) ефект від зміни поведінки українців може сягати у 2030 році $40-50 млрд.
У сучасному світі людський капітал – надзвичайно важливий фактор, але не єдиний. У більшості випадків українці поки що діють недостатньо сміливо і постійно озираються на минулий, не завжди вдалий досвід.
Незважаючи на, можливо, дещо депресивні наведені цифри, головним чинником єднання українці вважають віру у краще майбутнє. Воно можливе, багато залежить від налаштованості, від думок.
Спостереження соціологів підтверджують, що зміна поведінки 20-30% населення стане каталізатором змін настроїв іншої частини суспільства.
Цей емпіричний закон називають по-різному (принципом Парето, розподілом Лоренца), але висновок один: найбільш авторитетні та готові до змін соціальні групи мають задати тренд. Одна з таких груп – підприємці, яких об‘єднує Торгово-промислова палата України. "Всі досягнення починались не більш ніж з думки про них".
Як зміна поведінки українців може зробити країну заможнішою